Він думав, а череда розходила ся на всї боки. Не без того, щоби яка вівця не пішла в шкоду — инша — заблудила де — клопіт, Тарас показав ся зовсїм неспосібним на пастуха. Відтак трібували привчити его хлїборства, стельмаства: нїчо не йшло — віддали єго до сьвященника в найми. Ту мив посуду, чистив начиня, палив в грубі — але все не ішло, бо єго тягло до книжки, до малюнків — всї казали, що він ледащо, що до жадного дїла хусту у него нема. Оттак нїчо не сприяло Тарасови до розвою єго таланту. Не було батька — матери, не було хати, не було доброго слова, а хоть молоде серце рвало ся до науки, не було школи,
Малими ногами,
Ходив я та плакав, та людей шукав
Щоб добру навчили
а не було кому навчити. Инший має любячих батька — матір і слово добре і школу, де доброму навчають — а нїчо з него не вийде — а тут молоде хлопя мов билина тиняєсь серед невзгодин, що на кождому кроцї зломати можуть, знеохотити. Нїхто не бачив, що все те, до чого єго запрягають, не може заспокоїти єго змагань. Ніхто не бачив і не помічав єго таланту, нїхто не видїв, що в єго душі дїє ся — не
