яти — він був крепак, нїмий невільник, безправий. Сего нам, свобідним горожанам годї піймити — нам воля ласкавого монарха запоручує свободу науки, свободу розвою нашого таланту, аби тілько була охота до науки. У нас ніхто не потребує ся бороти з перешкодами — хоче вчити ся, має талант, так має школи, має образованих учителїв, що виведуть єго на люди. Кількож вбогих, селяньских синів завдяки опіцї держави вийшло в останних десятках лїт на вчених, визначних людий.
Житє Тараса і єго доля є прикладом для молодих людий. Всяке лихо, здає ся, яке мож вигадати, найшло на молоді єго лїта. Крепацка неволя, сирітство, сварка, бійка, несправедливе катованє, пекло в родинї і в хатї, дїрява свитка, босі ноги, голод і холод, у дяка в школї голодованє і різки, тяжка робота — все що пригноблює чоловіка мов навмисне зібрало ся разом і впало на Тараса в дитячім віцї. Але ся біда не підбиває Тараса, він не подає ся, не сьвідомо і сьвідомо він боре ся — він без нічиєї поради, помочи, сам рве ся до сьвітла до науки. Нїхто не навчав єго, ніхто не давав єму доброго прикладу — але добре серце саме показувало єму дорогу, куда йти. Родина нїчо доброго не зробила єму — а він любив єї мимо сего горячо. Розказують, що раз повелось Тарасови дістати від якогось гостя двайцять ко-
