те, що навіялось; він не показував їх нїкому, а ховав в деревляний скринцї під постелею.
Раз, оден з єго добрих знакомих Мартос найшов в хатї кілька кусників паперу записаних віршами. Почав розпитувати Тараса, і показалось, що у него таких поезий вже повна скринка. Мартос попросив, щоб Тарас дав єиу перечитати, заніс папери до Гребінка і стали перечитувати дивне диво, таких поезий не було ще доси на ріднім язицї. Тарас навіть не довідував ся, що стало ся з тими паперами, а коли Мартос по якімсь часї згадаз єму, що вірші дуже гарні і що їх дасть до друку, то Шевченко нїяк не хтїв на се згодити ся, не вірячи, що се справдї щось вартістного. Ледве — ледве дав проводитись і позволив видати їх і так в році 1840 вийшли в перше єго поезії — „Кобзар“.
Була се велика подїя народна. Висилав їх Тарас на Україну от тими словами[1]
Думи мої, думи мої,
Лихо мені з вами —
На що стали на папері
Сумними рядами.
Чом вас вітер не розвіяв
——————
- ↑ Першою поемою у тій збірцї була поема Думи мої.
