Ця сторінка вичитана
— 32 —
Він боїть ся, чи слова єго зрозуміють люде, чи відчують в своїм серци те, що він відчував. „Одну сльозу в очий карих — я пан над панами“ каже він.
Отті свої сумні думи посилає він між своїх рідних — і просить, щоби приняли їх ласкаво.
Думи мої, думи мої
Квіти мої дїти!
Виростав вас, доглядав вас,
Деж мені вас дїти.
В Україну ідїт дїти,
В нашу Україну,
Попід тинню сиротами,
А я — тут загину.
Там найдете щире серце
І слово ласкаве,
Там найдете щиру правду,
А може і славу…
Привитайже, моя ненько!
Моя Україно!
Моїх дїток нерозумних
Як свою дитину!
Не остались отті слова без відгомону. Справдї, як рідну дитину повитала Україна піснї нашого ґенія. Они промовили всїм до серця, они порушили такі струни, що в душі
