І чиї ми дїти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине.
От де, люде наша слава,
Слава України!
Без золота, без каменїв,
Без хитрої мови —
А голосна, та правдива
Як Господа слово.
Таке розбуджуванє самосьвідомости народної не було в смак Москалям — тому і зі всїх сторін посипалися на Тараса лайки. Не могли ті неприхильні голоси не вразити чутливої душі Тараса — але не змогли і звести єго з дороги, якою прямував. Він не перестає писати поезий — і в тім самім 1840-ім виходить єго поема Катерина, а в слїдуючім році поема Гайдамаки.
Пишучи про свою дорогу Україну не міг не згадати про неї, про свої рідні сторони, яких не бачив вже так давно. Тужив він за своїм рідним селом, за своєю ріднею — і як сам каже, щоби не зачав робити, все згаджував про неї. Тож в голові єго була все думка, щоб полунити на свою Україну.
В літї 1843. по чотирнацяти лїтах перебуваня на чужині вперше виїздит Тарас у рідне село. Але місто розради у него ще більший сум
