— 36 —
наляг на серце. Неволя і тяжка біда рідних врізала ся в єго серце. От що побачив в тім ріднім селї;
Он глянь, у тім раю що ти покидаєш
Латану свитину з каліки здіймають,
З шкірою знимають!… А он роспинають
Вдову за подушне,[1] а сина кують,
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину дитину в війско віддають.[2]
А онже під тином
Опухла дитина голодная мре,
А мати пшеницю на панщинї жне…
Аж страх погано у селї:
Чорнїйше чорної землї
Блукають люде, повсихали
Сади зелені; погнили
Біленькі хати, повалялись!
Стави буряном поросли;
Село неначе погоріло,
Неначе люди подуріли,
Нїмі на панщину ідуть
——————
- ↑ подушне, се була данина, яку крепаки мусїли платити панам. Як хто не мав заплатити, то брали остатне, та страшно били.
- ↑ В Московский державі не увільняють так як у нас одинаків від війска. Служать там у війску 12 лїт (у нас лише 3).