І дїточок своїх ведуть!
Нї милої хатиночки
В забутому краю
Нї тихої долиночки,
Нї темного гаю,
Нї дївчини молодої
Нї малой дитини
Я не бачу щасливої
Все плаче, все гине!…
Все те переняло єго душу ще більшим сумом. Він з подорожі своєї вивіз більше журби і суму, як надії на поліпшенє. Не було на Українї куточка, де можна би було сховати ся Тарасови і не бачити того лиха.
Отсе все відбило ся в єго поемах, в поемі Сон, Кавказ і многих інших — новий біль, якого зазнало єго серце дав нової сили до поетичної творчости.
Між тим наука єго в академії ішла дальше, і в році 1845. укінчив єї і одержав дипльом — сей час потім покинув Петербурґ і поїхав на Украіну. Через Москву заїхав він в повіт Звенигородский і Канївский, де перебув цілий май — а відтак прибув до Кієва.
В Кієві був цїлий кружок україньскої молодежі, що горячо любила свою вітчину, свій нарід і свій язик. Між тими головними діяач-
