салдат Тарас Шевченко. Від сеї хвилї не тілько офіцер, але і простий старший мав право знущати ся[1] над ним, глумити ся, мордувати війсковою муштрою, бити брудною рукою вибраного Богом найкращого сина України.
Не трудно зрозуміти, що дїяло ся в душі Шевченка — яке горе і сум єго обгорнули! Єго переняло почуте гірше може, як обгорнулоби чоловіка притомного, колиб єго силоміць забили в тїсну, темну домовину. В домовинї чоловік не довго би ся мучив — він небавом задусив би ся, а Тарас ішов на довге мордованє в казармах. І так, засланий мусїв покидати давне своє житє, дорогу вітчину — а в додатку закинули єго у смердячі казарми Місто чудового неба рідного краю — голий, рудий кірґізський, місто сьвітлицьї приятелів Лизогуба, Репнїни — темна казарма повна бруду та смроду — місто товариства таких людий як Костомаров, Гулак, Лизогуб, Репнїна, товариство темних жовнїрів! Він мав от от обняти катедру малярства на унїверситетї, а ту прийшло ся виучувати муштри!
Самому чудно. А деж дїтись?
Що дїяти і що почать?
- ↑ В московскій державі вільно жовнїрів старшим бити скілько схочуть — се їм право позваляло.
