Ця сторінка вичитана
- 59 -
Сумно було в оселнї, а ще сумніще стало як настала люта зима. Зима, сніг, вітри та їх заводженє наганяли в наболілу душу поета ще більше туги - а ту ще надходили сьвята. В розпуці він пише посланіє до свого друга Федора Лазаревского. Він благає єго щоби згадав его нещасного, що карає ся ту на чужинї.
От тоді згадай, в пустинї
Далеко над морем
Свого друга веселого
Як він горе боре,..
Та згадує Украіну...
А ще гірше болить, як згадав, як весело тепер на Україні, як всї обходять сьвято.
Наступае сьвято
Тяжко його друже-брате
Самому стрічати
У пустині! Завтра рано
Заревуть дзвінниці
В Україні, завтра рано
До церкви молитись
Підуть люде, завтраж рано
Завие голодний
Звір у пустинї і повіє
Ураган холодний
І занесе піском - снігом
