було відійти без дозволу пана, вчити ся. За те робити треба було в крівавім потї тяжку паньщину.
Крім Тараса було ще у Шевченків пятеро дїтий — троє молодших і двоє старших — щоб їх проживити, треба було заробляти руками. Тож батько та мати були все на паньщинї, то на заробітках а малих дітей не було часу доглядати. Єдиною нянькою — як сам згадує Тарас, незабутною, терпеливою, ніжною була старша сестра Катря — але якого то догляду можна було сподївати ся від малої ще дївчини, коли ще на єї руках крім Тараса було трех менших від него. Так нераз цілий день був він на ласцї Божій. Ішов собі з хати ходив, куди очи понесли — розглядав ся — думав. От як сам він говорит про тї свої лїта:
„Переді мною наша бідна, стара, біла хата з почорнїлою соломяною стріхою, чорним димарем; коло хати на причілку яблуня з краснобокими яблуками, а навкруг яблунї — цьвітник, любимець моєї незабутої сестри, моєї терпеливої, моєї ніжної няньки. А у воротах стоїть стара кріслата верба з засохлим вершочком — а за вербою клуня окружена стіжками жита і всякого хліба. За клунею, на обочи іде вже сад, а за садом левада, а за ледавою долина, а в тій долинї тихий ледве журчачий потік, обсаджений вербою і калиною і оброслий ши-
