-66-
щоби коли не визволити, то бодай полегшити єму. Алеж всї заходи на нїчо не здали ся.
Княжна Репнїна писала до шефа жандармів Орлова, що був єї свояком благальний лист за Шевченком - але се не зрушило єго серце - він противно, відписав їй грубо, що вставлюванє ся за рядовим, та листованє з ним се прямо річ неприлична - колиж буде дальше в сю справу втручати си або писати листи до Шевченка, то і єї не минуть немилі наслідки. Другого друга Шевченкового - Лизогуба покликав Орлов до себе, поганьбив єго за приятелюванє і переписку з Шевченком і царским іменем заборонив єму писати листи до него - бо інакше і для него найде ся місце там, де перебуває Шевченко. Оттак і сеї пільги, якою були листи, не стало Шевченкови.
Оттакі муки терпів Шевченко цїлих два роки. В осени 1852. взяли Потапова з Новопетровска, а командирем Шевченкової роти став прихильний Шевченкови Косарев. Тоді і Маєвский міг Шевченкови в дечім полегшити - він позволив єму писати на Україну а відповіди мали присилати звідси на руки Маєвского. Алеж і ся полекша не довго тревала, бо під конець 1852 р. вмер Маєвский - а поки прийшов новий начальник, незнати було, яка знов доля жде Тараса, чи буде єму краще, чи вернуть ся знов гіркі хвиїі муки.
