- 65 -
виходив з казарми на муштру, чи на сьвіжий воздух, дядько трусив єго, шукаючи чи нема в него в кишенї, за пазухою або в чоботах паперу або олівця. Та не досить сего - ще і Потапов сам від часу до часу прибігав єго ревідувати.
Оттак, бачимо, навіть крадькома, як то було давнїйше, не було тепер можна Шевченкови нї писати нї малювати. У него, закинувши в сю, "живу могилу", відобрали все, що могло хоч трохи розважити, полегшити тяжке
житє. Єго житє стало тепер одною страшною, тяжкою мукою. До нїкого з товаришів написати не мож було - анї звідси звістки дістати і таке житя день за днем, місяць за місяцем. Не тяжко зрозуміти, чому Шевченко до одного з офіцирів в розпуцї говорив, що, "лїпше
було менї на сьвіт не родити ся, або швидше вмерти" - та поняти, чому говорить він:
Неначе лютая змія
Розтоптана в степу здихає
Заходу сонця дожидає
Оттак то я тепер терплю
Та смерть із степу доглядаю...
Єго мов відрізали від цїлого сьвіта. Єго вірні товариші на Українї нераз заходили ся,
Шевченко. 5
