вала і усьміхаючи ся в друге назвала приблудою. Я довго не міг заснути, пригоди денні не давали спати. Я думав все про желїзні стовпи, та про се, чи говорити мені за них Катеринї і Микитї, чи не говорити? Микита був раз з батьком в Одесї і казав, що там бачив ті стовпи; якже менї говорити, коли я їх зовсїм не бачив? Ще Катерину можна би здурити, так нї — я і Катеринї не скажу нїчого. І подумавши ще хвильку о зелїзних стовпах я заснув.
Одтак минали малому Тарасеви днї за днями: цікавий до всього та ще щасливий, веселий, не знав ще що лихо — от як згадує він ті лїта:
І досі снить ся: під горою
Між вербами та над водою
Біленька хаточка: сидить
Неначе й досї, сивий дїд,
Коло хатиночки і бавить,
Хорошеє та кучеряве
Свое маленькоє внуча.
І досі снить ся: вийшла з хати
Веселая сьміючись мати,
Цїлує дїда і дитя,
Аж тричи весело цїлує,
Прийма на руки i годує,
