ся нїби назад до дому. На щастє стрітили чумаки, та здержали малого подорожника. А куди мандруєш парубче? До дому! А деж твій дім? В Кирилівці! — (Батько Тараса перенїс ся був до того села, що належало до того самого пана). А чогож ідеш у Моринцї? Я не в Моринцї, я в Кирилівку іду. Та коли в Кирилівку, так сїдай на віз, ми тебе довеземо до дому. Посадили на скринку, що буває на переді чумацкого воза, дали батіг в руку, і він поганяє собі воли безжурний і веселий, якби нічого не приключилось було. Доїзджаючи до села узрів напроти себе на горі хату, закричав весело; он де он-де наша хата. І чумак знявши з воза, спустив хлопчину на землю — нехай іде собі з Богом! На дворі вже смеркало ся, коли я підійшов до нашого перелазу; дивлюсь через перелаз на обійств, а там коло хати, на темнім зеленїм спориши всї наші сидять собі в кружку і вечеряють; тільки старша сестра, нянька Катерина не вечеряє, а стоїть собі коло дверий, підперла голову рукою а так ніби то дивить ся на перелаз. Колиж висунув я голову ізза перелазу, она скрикнула: Прийшов! прийшов! Побігла до мене, вхопила на руки, понесла через подвірє і посадила в кружку вечеряючих, сказавши: Сїдай вечеряти! приблудо! По вечери сестра повела мене в хату, а уклавши в постїль перехрестила, поцїлу-
