стани, подибуємо цілу драбину ріжних суспільних становищ, як прим. в стариннім Римі: патриціїв, рицарів (equites), плєбеїв, невільників, — в середновічних часах: феодальних панів, васалів, цехових майстрів, челяників, підданих, — то в нинішних часах ціла суспільність ломить ся що-раз острійше на два великі і ворожі між собою табори, на дві великі, безпосередно виступаючі проти себе до боротьби, кляси: буржуазію і пролєтаріят. І боротьба між буржуазією і пролєтаріятом се характеристична риса новочасної буржуазийної історії, історії доби панованя капіталізму[1].
Щоби зрозуміти як-слід істоту нинішного робітничого руху, його характер, неменче і його історично-культурне значінє, треба конечно розсліджувати його на тлі нинішної господарки — капіталістичної, і рівночасно з нею. Цілий робітничий рух є як найтіснійше звязаний з нею, він бо є як-раз продуктом капіталістичної продукції, в ній бере свій початок, в ній набирає що-раз більші сили — в ній бо і знаходить він своє умотивованє і своє оправданє. Науковий соціялізм, сей теоретичний вислів робітничого руху, є тому також передовсім критичною аналізою новочасної господарки капіталістичної. Його всі заключеня, се лише желізна консеквенція нині існуючих відносин. Пізнанє тих відносин і тих чинних, наперед
- ↑ К. Маркс — Ф. Енґельс: Комуністичний Маніфест.
