ви зложити на жертвеннику вітчини! Буде се страшний час — час страшної муки і терпіня, але і найкрасший час житя української буржуазії. Україна — для себе! — От і єї клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! — от єї стяг!
Та, скоро дібєть ся політичної самостійности — спідлить ся вона, як взагалі кожда буржуазія, коли діпне своєї ціли. Але тоді і візьметь ся вже за своє діло — українська соціяльна демократія.
Історія всіх дотеперішних суспільностий є історією — клясових борб. Вільний і невільник, патрицій і плєбей, пан і підданий, усі ті кляси стояли раз-в-раз у взаїмнім антаґонізмі, вели безнастанно між собою війну, скрито чи явно, поти — поки вона остаточно не скінчила ся чи-то революцийним перестроєм усеї суспільности, чи й спільною загладою обох воюючих сторін.
Сучасна суспільність — буржуазийна, що виросла на руїнах феодального (середновічного) ладу, не знесла того антаґонізму — помимо шумних окликів: вільність, рівність і братерство! — вона висунула лише нові способи гнобленя, нові форми суспільної боротьби. Як ріжнить єї що від попередних суспільностий, то одно — що сильно упростила сей антаґонізм. Коли в попередних суспільностях, поділених на ріжні
