плаче. Бичок і каже: „Скажи мені, дівонько, чого ти плачеш?“ — „Як же, — каже, — мені не плакати, що так і так; загадала мені моя мачуха, щоб я оці мички спряла, й змотала, й поткала, й побілила, й до-дому полотно принесла!“ — „Не журись, — каже, — дівонько, все гаразд буде. Лягай та спи!“ - Вона лягла та заснула. Коли прокидається, а ті мички й попрялись, посукались, і полотно виткане, і побілене тільки на сорочку!.. От вона приганяє в-вечері до-дому бичка, оддає бабі полотенце. Баба взяла і заховала, щоб ніхто й не бачив, що дідова дочка принесла.
От, знов баба вже до своєї дочки: „Гони, доню, бичка пасти! Та на тобі мичечку, спрядеш — спрядеш, а не спрядеш — то й так принесеш!“ Та й погнала бичка, та вклалася, та цілий день спала — і за холодну воду не приймалася. А ввечері приганяє бичка з поля та й оддає бабі мичку: „Так у мене, мамо, голова боліла цілий день, що я й за веретено не приймалася: так сонце напекло“. — „Ну, нічого: ляж, та засни, вона перестане“. Баба сама собі й думає: „Ото, як тая дідова дочка все діло поробила! Це все їй бичок поробив“… От і розпалилась на неї баба: „Постій, я таки тобі дам!“ Та на діда: „Заріж та заріж, діду, бичка, а то з твоєї дочки нема ніякої роботи: що пожене бичка пасти, то цілий день проспить і нічого не зробить!“ — „То й заріжу!“ А вона й підслухала та йде в загороду, та так гірко плаче, так плаче. Бичок її і питає: „Скажи мені, дівонько, чого ти плачеш?“ — „Як-же, — каже, — мені не плакати, що хотять тебе зарізати!“ — „Не журись, — каже, — все гаразд буде! Я сеї ночи в ліс утічу, а ти візьми се зернятко, посади, то виросте з його верба, і, як що тобі треба, іди до тої верби, — усе тобі буде!“ Вона й посадила зернятко перед порогом, поодаль трохи, і полила. Коли на другий день прокидається, аж з того зернятка така верба виросла, а під вербою криничка, — і така вода хороша, що на все село! Холодна та чиста, як сльоза.
От вони діждали неділі. Баба свою дочку убрала гарно і повела до церкви, а на дідову: „Топи, нетіпахо! Щоб ти й витопила, і обідать наварила, і поприбірала, і ще на̀ тобі полотна, щоб поки я прийду з церкви — і сорочку пошила! А як не зробиш, то я тебе й живої не оставлю“.
