Сторінка:Баю-баю (1918).djvu/128

От тепер їй люба втіха.
В грудях вже бренять пісні
А на серці-ж ясно й тихо,
Наче в небі на весні.

Всі пташки її вітають,
Їй всміхаються квітки,
І сами у рот стрибають
Червоненькі вишеньки.

Все сміється їй навколо,
Все радів і цвіте,
І цілує тепло в чоло
Ясне сонце золоте,

І віта дитинку з неба,
І говорить тихо їй:
„Ти зробила все, що треба,
От тепер співай, радій“.

Козаченько.

Ой у город, город Лебедин
Їхав козаченько молодий,
Під ним коник вороний
Та на йому жупан голубий,
На голові шапочка боброва,
А у бока хусточка шовкова.

Івась.

Івась вихвалявся:
Вже я налітався,
Вже я нагулявся,
У чистому полі
На воронім коні.

Морквяний хлопчик.

Їхав хлопчик морквяний,
Коник буряковий,
На нім шапка з лободи,
Жупан лопуховий,
Пістолети з качана,
Кулі з бараболі,
А шабелька з постернаку,
Стремена з фасолі.
Їде хлопчик морквяний.
Під ним коник грає.
Надибали його свинки —
Цілісенька зграя!
Він вихватив пістолета,
Став свинки стріляти.
Свині кулі похватали, —
Нічим воювати.
Він узявся за шабельку,
Став свині рубати.
Геть шабельку свині згризли,
Нічим воювати.
Обернувся туди-сюди,
Хотів в ліс тікати:
Через тії люті звірі
Мушу пропадати.
Ідуть люде, ідуть люде,
Ідуть край дороги.
Чисто свині все поїли,
Тільки видко ноги.