сталася за ніч!“ думаю я. Лапнув я під собою, щось мнякке підо мною, неначе кожух; а я памятаю, що мама не стелила мені кожуха на ліжку. Дивлюсь я вгору, стеля чогось чорна, неначе сажою обмазана. То було коли не прокинусь, гляну на стелю, то вона все біла літом, а зімою сіра, а де чогось стала зовсім чорна. Ото лежу я та спросоння собі де все думаю, коли прислухаюсь, коло мене близько щось дзюрчить, неначе річечка тече по камінцях: кап-кап, ляп-ляп, дзюр-дзюр! Зовсім річечка шумить. „Що це за диво! — думав я: — де це в хаті взялась річечка та ще й неначе тече через хату близько од мого ліжка“ Вже я трохи й прочумався та все лежу, прислухаюсь, чи не заговорить десь в другій кімнаті мама, чи не крикне десь тато. Коли тут щось як загуркотить! як затріщить стеля! Чую на свої вуха, що попереду застукали кінські копита, а за ними покотився віз, а дошки в стелі аж лущять.
„Ой, Боже мій! Що ж це за диво! Хтось по нашому горищі кіньми їздить! І як воно туди виїхало кіньми та возом? Ой! ще стеля завалитеся та й мене вбє!“ блиснула в мене думка.
Та при тому як скочу з ліжка на ноги, аж… і скакати не було куди. Вже трохи розвиднілось і до мене вернулась память. Я в одну мить пригадав, що я під мостом і як я туди заліз. Тільки ніяк не міг вгадати, що тепер на дворі: чи вечір, чи ранок, чи вдосвіта. „А може я оце заночував під мостом… лежав і спав тут в-почі“, майнула в мене думка. І чогось мені зразу стало страшно і містка, і тієї ночі. Як дремену я з-під моста та мерщій на горбок, та на шлях. Дивлюсь — шляхом іде чоловік та як крикне: „Дух Святий при нас! Ой, чорт!“ та як дремене назад! аж курява за ним піднялася. Біжить та хреститься, а я за ним біжу та кричу! Чоловік біжить і собі кричить до до того чоловіка, що тільки що переїхав через місток: „Потрівай, підожди! Дух святий з нами! Чорт з-під містка!“
Чоловік спинив коні. Я біжу та кричу: „Потривайте, дядьку, дядьку, дядьку!“ А чоловік каже: „Еге! нечиста
