доїдачи свій шматок. Плеснуло знову в очереті… Рибальска вдача знов поманула наших рибалок, прокинулась нетерплячка дізнатися, яке то щастя буде в лотоках.
Нижче од скелі стояв водяний млин; од млина до другого берега тяглась сірою стрічкою вузенька гребелька з великого каміння з-під якого маленькими струмочками пробивалась вода. Місце тут було не проїздне, тим то замісць справжньої греблі тільки перегачено річку од берега до берега, аби спинити воду. Коло самого млина, де були лотоки, од берега до греблі перекинуто дошку, щоб можна було перейти до греблі.
Хлопці посідали за млином у холодочку. Знов розбіглись по воді маленькі поплавці, знов очі до них приковані. Та саме прийшов мірошник і пустив воду. Зашуміло зверху, простягся срібний живий рушник. Зелені од жабуріння колеса заговорили, закрутились. Старий млин задвигтів, заохкав, закректав, мов дід з просоння. Рибалкам одразу впало серце.
— Ні, не буде нічого! Дурно ми й ноги били… І треба ж було оцьому мелникові саме тепер пускати воду. Стояв же собі млин як нас не було, а тут — мов на злість! — бідкався Павлусь, скидаючи вудки.
— Що ж його робити? — спитав Максим понурим голосом.
— Та вже нічого більш, а тільки забиратися звідси. Додому йти ще дуже рано. Куди б його?
— А знаєш — ходімо на той бік! я там назнав одну місцинку — от де риба ловиться!
Павлусь охоче згодився, бо справді треба було або додому вертатись, чи нового місця пошукати. До дому… так же ж його сьогодні день, а там же може й за книжку засадять. Ні, краще вже послухатись Максима!
— То й ходімо!
Забрали хлопці своє рибальске начиння і почали переходити на греблю, щоб перебратись на другий бік, Павлусь ступив на дошку першим і швиденько перебіг, хоч вона й гойдалася під ним. Пішов Максим. Гнучка дошка, яку розхитав ще Павлусь, почала ще більш гойда-
