— А тепер до кого поїдемо? — питає тато.
— До кози! — відказує Бусик і вже наперед ізігнувся та, сміючись, притулив ручки до грудей.
Тато наставив поперед себе два пальці, наче козині ріжки, і приказує:
Іде коза рогата,
Веде діток кошлата;
А хто кузю торкне.
Того кузя штурхне, —
і штурх! пальцями злегенька дітей — то того, то другого. Діти не даються, закриваються, сміються. А тато вже знов гопає:
Вискочив вовчок,
За козу чоп, чоп!
А вовчинята —
За козинята.
Мудрая козуня
Догадалася,
В густиї лози
Заховалася.
Гоц, коза, гоц-гоц!
Гоп-гоп, козуню,
Гоп-гоп, сіренька,
Гоп-гоп, біленька!
— А тепер до кого?
— До зайчика!
Зайчику, зайчику, де ти бував?
— У млині, у млині!
Що ти видав?
— Міх муки, міх муки!
Чом ти не взяв?
— Там були кравчики,
Перебили пальчики.
Насилу я втік
Через бабин тік,
Ніжки попік — скаву, скаву!
— Ще до горобчика! — просять дітки.
Летів горобейчик:
Джив, джив, джив!
А де ж мені сісти?
— На печі!
Що ж мені їсти?
Калачі!
— Буде? — питає тато.
— Ще!