— Таточку, погопай! — просить Оксанка.
— Погопай! — додає й собі Бусик.
А Оксанка вже й осідлала татову ногу і підстрибує, на ній сидячи. Татко підкидає її на нозі і приговорює:
Гоп-гоп-гоп! Гу-ту-ту!
Вари кашу круту,
Підсипай молочка,
Погодуй козачка!
— І я хочу гопати! — каже Бусик і, аж крекче, лізе на друге татове коліно.
— От тепер вже пару запрягли! — сміється тато. — Куди ж поїдемо, до кого в гості?
— До котика! — просить Оксанка, бо вона над усе любить свого котика.
— То й поїдемо до котика. Тільки ж добре держіться, щоб не попадали, бо коні прудкі.
Сидить Василь на припічку,
Держить кота за ниточку.
Котик ротик ростулив
Та Василька укусив…
А дзусь, а дзусь, кошеня,
Не займай ти Василя.
Ой, кіт лебедин
Коло річки ходив,
Черевички носив,
Та не наськиї;
А черкаськиї,
Та не дорогиї —
По два золотиї.
Пішов котик на торжок,
Купив собі кожушок,
Треба з кота зняти
Та дитинці дати.
