Одну ніжку Бусикову взяла мама, другу Оксанка, почали стукать пальцями в підошви і примовляти:
Куй, куй, ковалі,
То великі, то малі.
А старого коваля
Висадили на коня.
Старий коваль кує бричку,
Заглядає в пічку,
Чи єсть борщ, чи є каша,
Чи єсть в борщі штука мняса.
— Ну, годі! — каже мама. — Ми вже їстки хочемо, правда?
Треба й нам заглянути в пічку,
Чи єсть борщ, чи є каша,
Чи єсть в борщі штука мняса.
 | На місці цього тексту повинне бути зображення. To use the entire page scan as a placeholder, edit this page and replace "{{missing image}}" with "{{raw image|Баю-баю (1918).djvu/13}}". Otherwise, if you are able to provide the image then please do so. For guidance, see en:Wikisource:Image guidelines and en:Help:Adding images. |
„Ой ви, діти-квіти наші
Наварю вам горщик каші,
Поїсте ви до смаку“, —
Мовить баба у кутку.
Я щедруха, я гладуха:
В мене донечка красуха;
Кучерявенький синок,
Як той сизий голубок.
Я морозу не боюся
І хто мерзне — я сміюся:
Бабу гріє не кожух,
А веселий, теплий дух.
Біля мене всі товчуться —
І веселі дітки вються,
І старесенький дідок
Тут мурлика, мов коток“.
(Піч, вогонь, дим).
