Тільки Бутосі.
Телята в капусті,
Не треба їх виганяти,
Щоби були тлусті!
— А тепер „печу хлібчик!“ — упадає коло братіка Оксанка.
Мама перекидав головку хлопчика з одної долоні в другу і приговорює:
Печу, печу хлібчик
Дітям на обідчик.
Печу, печу папку,
Всажу на лопатку —
Шусть у піч, шусть у піч!
І мама одкидає од себе, держучи в руках, головку, неначе справді в піч сажає.
— А тепер чого хочеш? — питає вона хлопчика.
— Соро́ки — одказує той, не перестаючи сміятись.
Одну ручку Бусмкову бере мама, другу Оксан ка, тріпочуть його рученятами і приговорюють:
— Сорока, ворона, на припічку сиділа, діткам кашку варила, ополоником мішала, діток годувала: оцьому дам, і сьому дам, і сьому дам, і сьому дам, — а сьому не дам: цей бецман круп не драв, дров не рубав, води не носив, печі не топив. Ідіть, дітки, по водичку, а ложечки в рукавичку, а мисочки на поличку.
Знов тріпочуть його рученятами, приговорюючи:
— Сорока, ворона, діткам кашку варила, на порозі студила. Ідіть, діти, по тріски, дам вам каші потрошки.
Тут мама з Оксанкою показують по пальчиках Бусикових і проказують далі:
— Тому дала, тому дала, тому дала, тому дала, а тому не стало, фуррр — полетіла, куди хотіла, на бабину хату сіла.
З сими словами знов тріпочуть Бусиковими ручками і кладуть йому обидві долонями на голову.
— А тепер, мамо, ще з ножками в „ковалів“ погуляймо! — каже Оксанка.
