Ішов козак дорогою,
Зеленою дібровою,
Зеленою дібровою
Та стрів дівку молодую.
„Ой, дівчино моя Галю,
Щось я тобі казать маю,
Сім загадок загадаю:
Ой що вється коло древця,
Ой що росте без корінця,
Ой що світить круту гору,
Ой що біжить без прогону,
Ой що росте без колосу,
Ой що плаче без голосу,
Ой що січе русу косу“.
— То хміль веться біля древця,
Камінь росте без корінця,
Місяць світить круту гору,
Вода біжить без прогону,
Трава росте без колосу,
Роса плаче без голосу,
Журба січе русу косу“.
Було двоє братів, — один багатий, а другий бідний. Але той багатий змилувався над бідним, що не мав і ложки молока для дітей, та подарував йому дійну корову. Подарував, а після роздумався, та й назад одбирає.
— Не віддам, — каже бідний, — бо діти привикли молоко їсти. Перше вони молока не знали, то й обходилися, а тепер не схотять без молока бути.
— То ходім до пана, — каже багач, — нехай він нас розсудить.
Пішли. Пан каже їм:
— Котрий відгадає мою загадку, того корова буде. А загадка така: що в світі жирнійшого, що в світі прудчійшого, що в світі наймнякійшого? Тепер ідіть до дому та роздумайте.
Прийшов бідний до дому, думав, думав та й зажурився, край столу сівши. А дочка й питає його:
— Чого ви, тату, зажурилися?
— Та загадав пан загадку. Як не одгадаю, то не буде у нас корови.
— І яка ж там загадка, тату?
— Що в світі жирнійшого, що в світі прудчійшого, що в світі мягчійшаго?
