переляку як кинуться та в ростіч, — і грошей одцуралися, все покидали. Тоді тії брати злізли, гроші забрали та швидче до дому подалися.
У бруднесенькому зшитку
Літери жили;
Тільки й мали спокій в літку, —
Зіму-ж всю ревли.
Їхня мама невеличка —
Галя-куций ніс, —
Книжки більш любила річку,
Сонце, поле, ліс.
І жалілись на дитинку
Літери гуртом:
„Нам криву зробила спинку;
Нас — з якимсь хвостом,
Нам тіре забула дати,
Нам дашки й крапки…
Ах, яка недобра мати,
Бідні ми дітки!“
Поперед усіх сиділо
Товстелезне „А“.
Надоколо поглядало
Наче та сова.
„Д“ закинуло голівку
Геть зовсім цабе,
Мов гусак тягнуло шию
Недоладне „Б“.
„Е“ скрутилось, мов курчатко,
„Р“ став сторчака,
Витинало рученятка
Кривобоке „К“.
„Ц“ і „Щ“ десь загубили
Хвостики свої,
І штовхались, і тремтіли
Куцоніжки „І“
„Т“ стрибало по лінейках,
Мов мале лоша,
Аж на трьох кривенькіх ніжках
Довжелезне „Ш“.
Надійшла тут мама Галі
І сказала їм:
„Ви самі недобрі, злії,
Сором вам усім!
У моєї рибки-доні
Рученька мала, —
Через те списать вас добре
Галя не змогла.
Але майте лиш терпіння.
Перелине час, —
І маленьке це створіння
Гарно спише вас“.
І справдилось слово мами:
Перелинув рік,
Не зосталось між рядками
Літерок калік.
Всі зробилися тоненькі,
Гарні та малі,
По рядочках рівно стали,
Наче москалі,
І на папері біленькім
Запишались так,
Як у житі зелененькім
Червоненький мак.
