Ой, шануйтесь, миші, в хижі
Та сидіте тихо, —
Як бабуся кота впустить,
То буде вам лихо!..
— Ой, коні пристали! — заойкав тато. — Пора їм спочити. Геть з коней!
Батько став по волі підводитись, і дітки зо сміхом сунулись з колін.
На Великдень, на соломі,
Проти сонця, діти
Грались собі крашанками
Та й стали хвалитись
Обновами. Тому к святкам
З лиштвою пошили
Сорочечку, а тій стьожку,
Тій стрічку купили;
Кому шапочку смушеву,
Чобітки шкапові,
Кому свитку… Одна тільки
Сидить без обнови
Сиріточка, рученята
Сховавши в рукава.
— Мені мати куповала…
— Мені батько справив…
— А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
„А я в попа обідала“,
Сирітка сказала…
Був собі дід та баба, і був у їх хлопчик Івашко. Вже так вони його любили, так кохали!
От, як підріс він, то й каже:
— Зробіть мені, тату, золотий човник і срібнеє веселечко: буду я рибку ловити та вас годувати!
От дід зробив золотий човник і срібнеє веселечко, спустили на річку, — він і поїхав. То оце він їздить по річці, ловить рибку та годує діда й бабу, наловить та віддасть — і знову поїде. А мати йому їсти носить… Та й каже:
— Гляди ж, сину, як я кликатиму, то пливи до бережка, а як хто чужий, то пливи далі!
