От на другий день, ще ні світ ні зоря, баба вже набрала кужілю і погнала на толоку бичка пасти. Сама сіла під могилою, пряде кужіль і приказує:
— Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мички попряду!
Поти пряла, поки й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору вибігає сірий вовк та до бичка:
— Хто ти такий? Скажи мені!
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений!
— Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то тії собаки обідрали.
— Бери!
Вовк зараз до боку, хотів смоли оддерти. Драв, драв та зубами й завяз, що ніяк уже й не оддере: що хоче назад, то ніяк. Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка уже й не видко. Вона подумала: „Мабудь, мій бичок додому побрів“ та й пішла; коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб укинув.
Погнала баба і на третій день бичка пастись; сіла під могилою та й заснула. Біжить лисичка:
— Хто ти такий? — питає бичка.
— Я бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений.
— Дай мені смоли, голубчику, приложити до боку: отії хорти трохи шкури не зняли!
— Бери!
Увязла й лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала, дід укинув у погріб і лисичку. А далі й зайчика-побігайчика піймали.
От як назбіралось їх, дід прийшов над ляду у льох. Ведмідь йому й каже:
— Ох, дідусю, пусти на волю: я тобі багато меду принесу.
— Ну, гляди!
