Мене маленьким доглядала,
Мені, тихенько сміючись,
Сю саму загадку сказала.
Ловив, ловив довгенько я, —
Ніяк за хвостик не пімаю.
„Не знаю, нянечко моя, —
Сказав я їй, — не розгадаю“.
— „Не розгадав? — от тобі й на!
Ти, може, думаєш — курчатко,
Чи що? — промовила вона: —
Ні, мій голубчику, — телятко“.
Були собі дід та баба; от поїхав дід на ярмарок та й купив козу. А хитра то коза була, в самого вовка в зубах побувала, та й від вовка втікла; тільки облупив їй вовк бока, — так і ходила пів бока луплена. Привіз дід козу до дому та й послав сина козу пасти. Пас, пас той її та й став гнать до дому. А дід уже стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпірається, у кози питається:
„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.
На другий день посилає дід дочку. Пасла вона її, пасла; траву рвала та перед козою клала, а у вечері, тільки стала до воріт догонить, а вже дід стоїть на воротях у червоних чоботях, кийком підпірається, у кози питається:
„Кізочко, моя мила,
Кізочко, моя люба!
Чи ти пила, чи ти їла?“
— Ні, дідусю: не пила я й не їла;
Бігла через місточок —
Ухопила кленовий листочок;
Бігла через гребельку —
Ухопила водиці крапельку;
Тільки й пила, тільки й їла.
