Дітки навипередки побігли і почали хутко роздягатися — хто скоріще. Враз роздяглись і полягали, сміючись, що одно другого не випередило.
Вже б і спати, — але так хочеться, щоб ненечка коло їх посиділа та їм поспівала.
— Пісеньку! Пісеньку, мамочко! — почали просить обоє.
— Ну, добре, добре, — каже мама, укриваючи своїх любих пустунів. — Тільки ж спіть!
І починає співати:
Ходить сон коло вікон,
А дрімота коло плота;
Та питає сон дрімоти:
„А де будем ночувати?“
— „Де хатонька теплесенька,
Де дитина малесенька,
Туди підем ночувати,
Дитиноньку колихати“.
Прийди, соньку, в колисоньку,
Приспи мою дитиноньку,
Щоби спало — не плакало,
Росло — не боліло,
Ні рученька, ні ноженька,
Ні біленьке тіло.
Аж тут і кіт-лебедин, почувши співи, приліз потихеньку, вмостився коло Оксанки та й почав і собі муркотати. Се нагадало їй пісню про котика.
— Про ко-отика! — ледве протягає вона, вже пів-сонна, з заплющеними очима.
Співає мама про котика:
|
Ой ти, котик сірий, |
