Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами,
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.
Зайчик злякався, вибіг з хати, сів під березою та й плаче. От дивиться — біжить лисичка. „Чого ти зайчику-побігайчику, плачеш?“ — „Як же мені не плакать — якийсь звірь невиданий, неслиханий у мене в хаті“. — „Ходім — вижену“. Пішли. От лисичка і питає: „Хто-хто в зайчиковій хаті?“ А коза з печі:
Я коза-дереза,
Пів бока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами.
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.
Лисичка злякалась та втікать. А зайчик ізнов сів під березкою та й плаче. Іде вовк та й питається: „Чого ти, зайчику-побігайчику, плачеш?“ Зайчик похвалився. „Ходім, — каже вовк, — я вижену“. Прийшли. Вовк і питається: „Хто-хто в зайчиковій хаті?“ А коза з печі:
Я коза-дереза,
Пів бока луплена,
За три копи куплена.
Тупу-тупу ногами,
Зколю тебе рогами.
Лапками затопчу,
Хвостиком замету.
Злякався вовк та навтьоки. А зайчик знов сів та й плаче. Коли йде ведмідь. Спитав у зайчика, чого він плаче, і пішли гонить. Злякався і ведмідь. „Ні, — каже, — зайчику, не вижену, боюсь!“
