За кленові ліси,
За крутії гори,
За бистрії води, —
Порятуй мене!
От котик почув, прибіг одняв півника й поніс до дому, та й каже знов: „Гляди ж, півнику, як прийде лисичка, не озивайся, бо тепер я піду дальше!“ Пішов.
А лисичка вже й біжить. Стук-стук у віконце. „Півнику, братіку, одчини! Як не одчинеш, — оконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!“ А півник усе: „То-ток, то-ток, не велів коток!“ От вона оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник знову:
Мій котику,
Мій братку!
Несе мене лиска
По каменю-мосту,
На свойому хвосту,
За кленові ліси,
За крутії гори.
За бистрії води, —
Котику-братіку, порятуй!
Раз проспівав — не чує котик, він вдруге голоснійше — котик прібіг, одняв його, поніс до дому та й каже: „Тепер вже я піду далеко-далеко, і хоч як будеш кричать — не почую; то вже мовчи, не озивайся до лисички!“
Коли ж ізнов лисичка: „Півнику, братіку, каже, одчини! Півнику, братіку, одчини! як не одчинеш, оконце видеру, борщик виїм і тебе візьму!“ А півник: „То-ток, то-ток, не велів коток!“ От лисичка оконце видрала, борщик виїла і його взяла. Несе, а півник співає - раз, вдруге, втрете… Котик не почув, а лисичка й понесла півника додому.
У вечері приходить котик додому — нема півника: він зажурився, а далі сів, думав-думав та й надумався: взяв свою скрипочку й писану торбу та й пішов до лисиччиної хатки.
