В темний вечір зім холодних.
В парту кинувши книжки,
Ми збірались коло грубки
Слухать нянині казки.
На дворі, було, хуртеча
Та метелиця мете;
За ворітьми коло вікон
Сніг горбами наросте;
По задвірках круте вітер,
Аж віконниці риплять;
А у нас у грубці дрова
І палають і тріщать.
От ми й кинемось на шию
Нашій няні, щоб вона,
Няня мила та хороша,
Росказала нам, що зна:
Про Івашечка, про відьму,
І про пекло, і про рай…
І почне писати казка,
Тільки слухай — не зівай!
Настало літо. Була неділя. Мама взяла Бусика з собою до церкви. Вернувшися, він по обіді захотів спатки.
Мама повісила колиску в садочку, положила Бусика і почала його присипляти:
Люлю, люлю, мій синочку,
Справлю тобі колисочку,
Справлю тобі колисочку,
Та й повішу на дубочку.
Сонце зійде, обігріє,
Роса впаде та й скупає,
Листок впаде та й накриє.
Будуть пташки прилітати
Та будуть співати,
Дитиночку маленечку
Будуть присипляти.
Колишися, колисонько
Із дуба, із дуба;
Колишися в колисоньці,
Дитинонько люба.
Колишися, колисонько
