так те дерево й оступили, так зубами й клацають… Бідний вовк і каже:
— Ні, — каже, — братці — нічого з цього не буде! От як зробім: я стану на землі, а ви все на мене, все на мене — один зверх одного, аж поки досягнем.
Стали один зверх одного — така драбина! Тоді верхній:
— А ну злазь, будемо тебе їсти!
— А-а! — каже, — вовчики-братіки, помилуйте мене, не їжте!
— Ні, — каже, — не можна: злазь!
— Стрівайте ж, — каже, — я хоч табаки понюхаю.
Тільки що нюхнув, та — ачхи! А спідньому вчулося, що він верхнього міря та каже: аршин! Він як присяде, — так усі й покотились… Оттакий ворох!
Тоді той вовк драла!.. Вони за ним, — та й усі побігли. А чоловік тоді зліз з дерева та й пішов собі безпешно до дому.
Сидить ведмідь на кропиві
Та й колотить з неї сливи.
Як сучечок обломився,
Мало ведмідь не убився.
Так ведмідь і стогне,
Так ведмідь і погне,
От-от умирає,
Стиха промовляє:
„Заховайте мене,
Поминайте мене
Медом-суницями,
Солодкими полуницями“.
Біжить зайчик дорогою
Та й скаче,
Обтирається лапками
Та й плаче:
„Усі ж бо я та й городи
Обійшов,
Нігде ж бо я капустиці
Не знайшов!“
Іде собі лисичка аж бачить — проти неї — собака. Лисичка навтіки, собака за нею; вона далі, далі в ліс… от-от дожене! Ні, таки добігла до нори, заховалась. Сидить у
