Ой, не буде сад зімою
зеленіти,
Тільки буде з-під сніжечку
Лист чорніти.
А як буде та літечко
Та тепленьке,
Так і буде садовина
Та й рясненька.
Летів шпачок через мачок
Та й у мак впав…
Отой шпачок дрібен мачок
Потер, поламав.
Прилетіла та тетеречка,
Прилетіла та теперечка,
Сіла-пала на віконечко,
Питається про здоровячко.
На зеленому лугу
Розважала я тугу,
Цвіт-калину ламала,
У пучечки вязала,
На торзі продавала,
Соколонька купила
І до долу пустила.
„Чом ти, соколе мій, і не їш, і не пєш?
Чом мені не гудеш?“ —
Я не їм і не пю, бо в неволі,
Бо не маю я вольної волі.
Летів орел по-над морем низько.
Горе мені на чужині — нема роду близько!
Летів орел по-над морем та й летючи крикнув:
Тяжко жити на чужині, де я не привикнув!
Летів орел по-над морем: ой дай, море, пити!
Горе мені на чужині без родини жити.
Летів орел по-над морем, ніжки підобгавши, —
Горе жити на чужині, родини не мавши.
