з Д. Вишневецьким[1]. Цей ватажок козаків, знаючи, що Польща зайнята війною з Російською державою, міг вільно орудувати своїми силами на південному сході України і вирішив виступити претендентом на молдавське господарство. В процесі боротьби Ласький встиг замиритися з деспотом, обложеним в Сучаві[2]. Вишневецький, однак, вирішив добиватися здійснення своїх намірів. З цією метою він направив до обложеного господаря свого парламентера польського офіцера Яна П'ясецького, колишнього намісника Ласького в Хотині, який перейшов на бік Вишневецького, з пропозицією відмовитися від Молдавії на користь гетьмана українських козаків. Деспот цю пропозицію відхилив і вирішив боронитися до краю[3]. Тим часом обурені бояри, вважаючи, що деспот, який був ставлеником Польщі, доживає останні дні, обрали нового господаря Стефана Томшу, що теж перебував у змові проти деспота. В такий спосіб виявилося, що новообраний господар мав двох супротивників — обложеного деспота і козацького гетьмана. Причому, другий — Дмитро Вишневецький, був значно небезпечніший за першого. Томша вдався до хитрості, яку Вишневецький не розгадав і попав у пастку. Новоявлений господар послав до Вишневецького обраних бояр і звелів переказати, що він, Томша, прийняв на себе обов'язки молдавського господаря тимчасово, і що всі бояри і народ бажають мати своїм господарем хороброго гетьмана українських козаків. Вишневецький повірив посольству і, нічого не підозрюючи, взяв з собою лише близько чотирьох тисяч козаків і перейшов з ними через ріку Прут. У цей же самий час Томша переправив через ріку Серет всі наявні у нього військові сили і поспішав назустріч Вишневецькому, щоб покінчити з цим претендентом на молдавське господарство. Вишневецький занадто пізно побачив свою помилку. Одчайдушна хоробрість козаків не могла врятувати їх у жорстокій битві з переважаючими силами ворогів. Вишневецький і П'ясецький були схоплені. Томша, щоб заслужити довір'я і милість турецького султана, відправив їх у Константинополь, де вони були страчені[4].
Як бачимо, у всьому житті і загибелі Д. Вишневецького не було нічого героїчного, і ніяких особливих заслуг перед українським народом, як і перед українським козацтвом у нього не було. Шляхетські апологети магнатства та українські буржуазно-націоналістичні історики значно пізніше вигадували легенди про подвиги Вишневецького та оточили його ореолом борця
