щоб якнайгірше досадити православним. Треба мати на увазі, що поява людей типу Лаща була обумовлена тим державним ладом, який існував тоді в Польщі. Адже Лащ, який відзначався жорстокістю, віроломством, сваволею і безкарністю, був коронним стражником, тобто урядовцем, а безчинствувати він міг лише тому, що у своїх наскоках і розбишацтві користувався захистом краківського каштеляна, великого коронного гетьмана С. Конецьпольського, у якого він фактично перебував на службі. Громлячи і грабуючи українських селян і середніх та дрібних шляхтичів, Лащ допомагав Конецьпольському привласнювати їхнє майно і землю. Звістки Львівського літопису доповнюють характеристику цього шляхетського виродка.
У процесі війни козакам доводилося боротися не тільки з тими польськими військами, що стояли обозом, але й винищувати ті військові підрозділи, які пересувалися по території України. До козаків щоденно прибували нові сили, яких незабаром набралося близько ста тисяч. Наявність численних повстанських сил дозволила практикувати партизанські методи боротьби, за допомогою яких громилися окремі підрозділи і групи, що йшли на з'єднання з основними польськими силами. Про партизанські методи боротьби і винахідливість повстанців яскраво розповідає сам автор опису повстання: «Где ж которий ішол до войська польської о, заступивши, побили, вшистко побрали, а що гайдуци були, же русь була, зоставляли, не забивали, а в їх сукні повбиравшися, тих жолніров кілька сот побили, котрії за гайдуками шли, бо жолніре розуміли, же гайдуки стоять, і обезпечилися»[1]. Літописець на полі рукопису відмітив: «Стратекма козацькоє», тобто військова хитрість.
В окопі за Дніпром козаки натрапили на «роту єдну вельце богатую, мудрую, зо вшистких панят, ім'я їй було Золотая рота — на хоренкві коло золотоє було — на світанню вшистких побито, і ноги не впустили, і там в окопі поклали і ховати не казали»[2]. Це, мабуть, була добірна частина, «котрая рота стала, повідають, в Ченстохові, полковник їй бул ніякись Мишчинський», на яку, очевидно, покладалися особливі завдання. Знищення цієї роти, безперечно, було відчутною втратою для ворога. Автор літопису на полі рукопису позначив: «Золотая рота».
В ході війни польські війська несли тяжкі втрати. Однак окремі частини похвалялися своєю силою, а втрати намагалися приховати. В опису повстання 1630 року є таке місце: «С короличевої роти, що стала в Луцьку і на русь окрутнє ся перехваляли, «гди ся вернемо, вшистких вас в п'ясті міти будемо», мовили, п'ятдесят товаришов згинуло, окром пахоликов»[3]. Автор опису повстання викриває фальшування дійсності: «Німцов і гай-
