ли»[1]. Чотирьом полоненим відтяли голови. Особливо жорстоко обійшлися шляхтичі з Сулимою, тіло якого після страти було розрубано на чотири частини і розвішано на кутах міських стін. Двох в'язнів помилувано. Одним з помилуваних був Павлюк, який згодом очолив могутнє селянсько-козацьке повстання.
Цінну за своїм характером звістку вмістив автор Львівського літопису під 1636 роком. Коронний гетьман С. Конецьпольський «ведлуг своїх способов» поїхав на Україну до обозу. Син руського воєводи Яна Даниловича Станіслав Данилович взяв з обозу близько семисот чоловік і поїхав на відбирання податків на староство до місцевостей, де мешкали козаки, і наказував, щоб вони відбували підданство нарівні з міщанами. Козаки відповіли: «Ми смо люд рицерський, тому смо не привикли, бо то нам не звичай, але тя прохаєм, заховай нас з ласки своєї, милостивий пана, бо можем ся на що вам придати»[2]. Воєводич з погордою відповів: «Я не дбаю о вас, бо я маю над вас ліпших рициров»[3]. Почувши таку відповідь, козаки «подяковали му за мешкання»[4], тобто залишили його. Далі розповідається, як Данилович у сутичці з татарами зазнав поразки, німці, що були з ним, «як мухи погинули» і сам він ледве утік від татар і то за допомогою козаків. Намагаючись помститися татарам, він ще раз пішов проти них теж без козаків і там «єго зо вшистким взяли татаре»[5].
Звертає на себе увагу той факт, що звістки про цю подію автор літопису розпочав саркастичною фразою: «Того ж року пощастилося ляхом»[6]. З описаного епізоду літописець робить важливий висновок про вороже ставлення польського шляхтича до козаків. Він розцінив дії Даниловича та подібних до нього, як відверте намагання прибрати козаків до своїх рук, і підкреслив це, вмістивши на полі рукопису проти цієї звістки помітку: «Початок неволі козацької».
Надзвичайно влучну характеристику дав автор Львівського літопису польському магнатові Лукашу Жолкевському, про якого він говорить, що це той, «що с козаками оріхи гриз»[7], тобто загравав з козаками та вербував серед них зрадників, за що козаки помстилися і Жолкевському, і зрадникам. Справа тут ось в чому. Лукаш Жолкевський, переяславський староста, вважався у польського уряду «фахівцем» у козацьких справах і часто призначався повноважним комісаром для
