рони намагався відгадувати бажання малого льорда і безнастанно обсипував його так щедрими дарами, що сей з одного зачудовання й захвату переходив у новий. Така метода виховна була би досить небезпечна для инших дітий сього віку, але для Седрика не мала злих наслідків, бо над Седриком чувала безнастанно печалива мати. З нею проводив хлопчик кождого дня кілька годин, звірявся перед нею, слухав її рад, а вертаючи до замку, ховав до серця матерні слова, що там засівали добре зерно й хоронили від злого.
Одна лише обставина каламутила щастє Седрика і часто займала його ум, хоч не видавався з тим навіть перед матірю. Хлопчик був надто второпний й уважний, щоби не запримітив, як старанно уникав дідо стрічі з його мамусею і се боліло його. Нераз відвозив його дідо до брами вілі, але ніколи туди не загостив; позволяв йому розмовляти з матірю, як виходили з костела, навіть супровожати її до дому, але ніколи не прилучився до них. Та все, кождого дня на виразний приказ ґрафа висилалося з замку до вілі коші пишних цвітів і овочів і всі потреби молодої жінки були заспокоювані щедро, а навіть виставно. Бо се уближало би гордині ґрафа, колиб його синова, мати льорда наслідника, не мала відповідних до свого становища вигід і достатків.
В кілька тижнів по тій першій появі в костелі, Седрик вибирався до матери і зчудувався, коли перед ґанком замість великого відкритого повозу, яким звичайно їздив з дідом, уздрів малу, чудову каритку, запряжену в одного пишного білого коня.
