І в мить закипіло на замку і в стайнях, з уст до уст зчудованої прислуги летів приказ ґрафа, не чутний від чотирох літ:
„Осідлати Селіма!“
І від тоді майже кождого дня сідлали Селіма, а дооколичні мешканці виділи старого ґрафа на сивім, великім кони побіч малого куцика, що на нім парадував Седрик. Підчас тих прогульок по полях і зелених лугах мали наші їздці досить часу на довірочну розмову. І ґраф довідався тоді багато цікавих річий про Любунцю і її спосіб життя. Седрик щебетав невтомно, ґраф звичайно мовчав, слухаючи уважно і пильно, вдивляючись в оживлене лице внука. Деколи заохочував його спробувати „ґапьопа“ і хлопчик пускався жваво, відважно, випростований у сідлі мов струна, а ґраф глядів за ним промінними очима, повний радости й гордости. Малий їздець вертав, повіваючи капелюшком із пером, видаючи оклики тріумфу. І тоді то оба, дідо і внук, справді були з себе задоволені.
Ґраф, як се вже сказано висше, слухав радо оповідань Седрика про матір і зачинав чимраз докладнійше пізнавати сю свою синову, про яку доси не хотів нічого й чути. І так довідався, що молода жінка не жила бездільно в своїй самітні, лише вміла статися пожиточною. Її знали та любили бідні й хорі, бо де лише нужда й хороба завитала, там певно незадовго зявився гарний повозик перед домом, а молода пані в жалобі несла терплячим потіху й поміч.
„О, як усі благословлять її“ — говорив Седрик. — „Діти з далека всміхаються до неї. Вона знає їх усіх по імени, збирає старші дівчатка в себе, учить шиття й инших робіт. Любунця гово-
