„Седрику“ — закликала біжучи насупротив нього і обіймаючи його — Седрику, моя дорога дитино!“
А старий пан, високий, худий, встав також і вдивляючись уважно в хлопчика, сказав поволи, гладячи свою бороду:
„Аа! Отже се є льорд Фонтлєрой?
Зачудованнє Седрика зростало з кождим днем. Довідувався про стілько новин, просто незрозумілих річий. Мамуся розповіла йому події, про які доси й у сні не мріяв. Мусіла повторяти йому кілька разів ту саму історію, заки все зрозумів, а тоді перша гадка його була, що скаже на те п. Гобз? Мамуся розповідала про самих маґнатів і ґрафів. Хтож би був сього надіявся? Рідний дідуньо Седрика, про якого доси нічого не чув, був як раз анґлійським ґрафом, а його стрий (бо рівночасно довідався, що мав двох стриїв) був би також графом, коли би не стрінула його страшна пригода. Ось підчас ловів упав із коня і забився на місці. Його місце мав обняти другий стрий, що перебував у Римі; але він захорував там на гнилу горячку і помер. Таким робом, по смерти обох старших братів, переходив титул ґрафа і величезне майно на третього з черги брата, се б то на вітця Седрика. Але й його вже не стало в живих, тому по закону Седрик мав тепер дідичити все по дідови, мав стати паном великих дібр і носити титул ґрафа по смерти діда. Тимчасом, як дідич і спадко-
