Пан Гобз глядів на таблицю так довго, що Дік звернув на нього увагу, а упоравшися з тамтим гостем, звернувся до старого купця з вічливим питаннєм:
„Чи може й вам можу служити?“
Старий пан приступив жваво, бо пізнав, що се буде найліпшій спосіб познакомлення з Діком. Притакнув головою, сів на параднім кріслі під парасолем, а ногу поставив на малім стільчику. Ціле те величне урядженнє купив Дік за гроші, даровані йому Седриком. Пан Гобз оглянув усе уважно, в часі, коли хлопець звивався зі щітками при його чоботях.
„Як бачу, то се урядженнє зовсім нове, недавно куплене“ — сказав купець, дотепно ведучи розмову на властиві шляхи. І пішло йому се гладко, бо хлопець відповів зараз:
„Все те новісіньке і коштувало чимало. Я не міг би був ніколи так гарно урядитися, наколиб не поміг мені мій великий приятель, один хлопчик, що виїхав до Анґлії. Се найліпший, найчеснійший хлопчик у світі, нехай його Господь благословить“.
„Льорд Фонтлєрой, будучий ґраф Дорінкорт“ — говорив пан Гобз поволи, виразно вимовляючи кожде слово.
Дікови мало щітки з рук не випали, з великого зачудовання.
„Звідки ви, пане, се знаєте?“ — спитав; — „чи може ви з ним знакомі?“
„Я знаю його майже від у родин“ — відповів купець — „і ми жили в великій приязни“.
А коли се говорив, опанувало його велике зворушеннє; обтер піт із чола, виймив з кишені
