нової ґрафа. В чорній, гладкій сукні, без ніякої прикраси, виглядала на молоду дівчину і годі було увірити, що була матірю девятьлітного хлопчика. Незвичайно гарне і миле її лице покривав лагідний смуток, що не покидав її від смерти мужа. Старий правник умів читати в людських фізіономіях, знав добре, що таке лице ніколи не заводить, тому вистало йому поглянути на матір Седрика, щоби позбутися всіх попередних побоювань. Ся жінка не могла бути нахабною, ані самолюбною; в тих невинних рисах, в яснім погляді малювалося стілько благородности, що правник був уже і що до дитини успокоєний. Капітан Ерель був правим, благородним молодцем, сам отець се признавав, його жінка показалася подібною до нього, тому й син не міг відродитися від таких родичів; п. Гевішем зачав вірити, що сей наслідник принесе честь свому родови.
Приступив отже до молодої жінки і в ядерних, звязких словах представив їй цілу справу, а щоб від разу річ ясно поставити, з гори зазначив сильно, що старий ґраф хоче забрати внука до себе і під своїм оком виховувати його на будучого дідича.
„О мій Боже!“ — закликала пані Ерель — „хотять розлучити мене з моєю дитиною? Седрик так привязаний до мене, любчик мій! А я?… Щож пічну без нього? На цілім широкім світі не маю нікого крім нього, а здається мені, що я була для нього завсіди доброю матірю“.
Такий біль звучав в її голосі, такі ревні слези облили нараз її лице, що правник зачав покашлювати, мовби щось у горлі йому стануло. Аж по хвилі сказав:
„Хочу бути щирим і сказати вам усю правду. Ґраф Дорінкорт не може мати прихильности для
