вас. Він уже старий літами, має свої упередження, не терпить Америки й Американців. Був обурений на сина з причини сеї женитьби і… не хоче ніколи видітися з вами. Дуже мені прикро, що мушу вам се звістити. Ґраф бажає, щоби льорд Фонтлєрой мешкав у нього і виховувався виключно під його опікою. Він сам перебуває постійно на замку Дорінкорт. Вже тепер не їздить до Льондону, гостець дуже дошкулює йому і він потрібує спокою та тиші. Але ґраф призначив на мешканнє для вас гарну вілю недалеко замку з цілим удержаннєм. Там буде вам мило і приємно, бо віля лежить у живописній околиці і має гарний город. Льорд Фонтлєрой буде навідуватися до вас часто, навіть щоденно, аби тілько ви не переступали ніколи границь замкового парку. Як бачите, се не цілковита розлука, а вимоги сеї умови в дійсности не так.... гм.... прикрі, як на перший погляд видаються. На конець прошу не забувати, що се все для добра льорда Фонтлєрой, а тоді лекше буде вам погодитися зі своєю долею“.
Пан Гевішем був певний, що молода жінка зачне плакати, нарікати, бо неодна на її місці зробила би так і з гори був приготований на прикрі сцени; однак і в тім помилився. Пані Ерель підійшла до вікна, стояла так хвилину в глубокій задумі, по чім удалося їй запанувати над собою. Вернула на давне місце і говорила спокійно:
„Мій б. п. муж був незмірно привязаний до старої оселі своїх предків, до сього замку Дорінкорт. Часто згадував про нього, любив сердечно рідну землю, свою Анґлію, і спомини з діточих літ були йому дорогі. Незвичайно болів над тим, що з волі вітця не можна йому було вернути до вітчини і був би певно радів цілою душею, наколиб
