тірю. По сій розмові з перед кількох днів, переконався ґраф, що се помиреннє зовсім не буде прикре, навпаки, може принести йому потіху. Чекав лише на остаточне рішеннє в справі наслідства і довше не хотів відкладати сього ані на хвильку.
„А чи я не буду там кому на заваді?“ — спитала пані Ерель зі звичайним у неї милим, солодким усміхом.
„Ні, ні, нікому, нікому“ — скоро відповів ґраф; — „ми й так припізнилися значно, не тратьмо отже часу“.
Пан Гевішем бачився ще раз із Беном Тіптоном перед його відїздом до Америки. Сказав йому, що ґраф щиро бажає віддячити йому що, й братови за так велику прислугу, хотів також зробити щось для дитини. Правник питав отже Бена в імени ґрафа, що міг би для нього зробити. Бен відповів, що був би найщасливший, коли хто схотів би позичити йому певну суму гроший. Купив би тоді в Каліфорнії гарну посілість; там земля урожайна, пасовиска буйні і по кількох роках пильної праці міг би сплатити затягнений довг. Пан Гевішем в імени ґрафа дав йому бажану суму гроший і просив, щоби приняв се як дар та не звертав більше.
Бен із вдячністю приняв дар, вернув до Каліфорнії, купив згадану посілість і так пощастилося йому, що небавом доробився значного майна. Юрцьо ріс здорово, а вихований вітцем ста-
