ранно, привязався сердечно до нього, ревно помагав йому в праці і став потіхою вітця. Нераз повторяв Бен, що ся дитина винагородила йому всі журби, яких у молодости зазнав. Дік не вернув разом із братом до Америки. Ґраф обіцяв занятися ним, а що мав великі здібности й охоту до науки, дали йому спосіб до того і улекшили дорогу, а щасливий Дік забрався горячково до науки.
Пан Гобз приїхав також до Анґлії разом із Діком і його братом. Ми не згадували про нього, бо не брав ніякої участи в справі, що так швидко і щасливо скінчилася. Добродушний купець пустився з Діком у дорогу і хоч ніхто не взивав його, але не міг оминути так доброї нагоди, щоби побачити свого малого приятеля, а по друге, коли розглядав сам перед собою причини, що спонукали його до сеї подорожі, говорив собі в душі:
„Остаточно не знати ще, як усе те скінчиться. Де процес, там рішеннє завсігди сумнівне. А наколи би ґраф не виграв справи, наколи би суди, — а хто вірив би в справедливість анґлійських судів? — наколиб отже суди признали наслідство і титул приблуді, тоді Седрик із матірю мусів би вернути до Америки, Хтож відпровадив би їх тоді, опікувався ними в дорозі і по приїзді до Ню-Йорку?..
Сього очевидно ніхто инший не міг зробити, як лише пан Гобз і думаючи об тім, бідний купець сам не знав, чого бажав: Чи щоби Седрик лишився льордом і ґрафом в Анґлії, чи щоби з ним вертав до Америки? Вибрався отже пан Гобз у дорогу, лишаючи склеп на опіці заступника. По щасливому закінченню справи хотів відїхати разом із Беном, але полишився на горячі
