їх отець і мати, а то отець і мати тамтих і так дальше аж до… тут підносив палець, надумувався — аж до… не можу пригадати собі, як він називався сей пра-пра-пра-дідуньо мого дідуня, знаю лише, що він прибув до Анґлії ще з Вільгельмом Завойовником дуже давно тому“.
Коли не був певний, взивав до помочи паню Мільон, господиню замкову, вона знала на память імена осіб, представлених на портретах, знала також імена малярів, що малювали сі портрети. Оповідала при тім історії тих панів і пань, історії повні незвичайних подій, як се буває в повістях або казках. Сим способом запізнався пан Гобз з особами, представленими на портретах замковоі ґалєрії, і так засмакував у тих малюнках, що найрадше завсігди з ними перебував би. А всі ті особи тому лише, що належали до роду Седрика, окружав в очах його ореол геройства і слави.
З гостинниці „Під Ґрафською Короною“, де мешкав, приходив нераз до замку на годинку для того лише, щоби поглянути на предків Седрика. І ніколи не було йому скучно, в товаристві тих світлих лицарів і гарних пань, що так ласкаво споглядали на нього з золотих рам.
„А всі вони ґрафи!“ — повторяв собі в душі — „самі ґрафи! І він буде ґрафом, як і всі ті“.
І дійшло до того, що пан Гобз не чув уже давної відрази до ґрафів і їх способу життя. Хоч був чоловіком сильного характеру, то так близькі зносини з потомком ґрафів і достойними його предками вплинули на зміну його поглядів. Стан душі чесного купця найліпше змалюємо, коли повторимо його слова, що раз мимохіть вирвалися йому:
