„О, якже се гарно зі сторони ґрафа!“ — закликала пані Ерель, паленіючи з радости. — „О, як щасливий буде Седрик! Він так любить Бриґіду та її мужа, бо се такі чесні люди! Я не була в спромозі помогти їм, хоч робила, що могла. Михайло дійсно справний ремісник, на скілько здоровлє служить. На нещастє хорує від давна, та потрібує ліків, скріпляючого корму, теплої одежі. Бідні люди, вони вже видали всі свої ощадности і тепер грозить їм нужда. О, вони не змарнують гроша“.
Пан Гевішем устромив худощаву руку в бічну кишеню сурдута і виймив грубий портфель, набитий банкнотами. Дивний усміх маяв по його лици. Думав над тим, що то скаже старий ґраф, сей самолюб, жмикрут, якого тверде серце не знало ніколи милосердя, коли довідається про перше бажаннє свого внука і про незвичайний ужиток з його гроший?
„Певно звісно вам, пані“, — сказав правник — „що ґраф Дорінкорт се один із найбогатших людий в Анґлії. Думаю отже що не буде за багато, наколи передам вашому синови в імени ґрафа пять фунтів штерлінґів для сеї бідної жінки“.
„Пять фунтів!“ — закликала пані Ерель — „алеж се для них буде правдиве богацтво! О, мій Боже, просто годі увірити!“
„В тім нема нічого незвичайного“ — говорив правник із тим самим усміхом. — „Ви, пані, повинні освоїтися з думкою, що зайшла велика зміна в положенню вашого сина. Буде він розпоряджувати колись величезним майном та мати велику власть у своїх руках“.
„Велику власть!“ — повторила мати глубоко зворушена. — „Мій солодкий хлопчина! Коби лише показався достойним так високого становища! Чи
