я зумію відповідно його до сього приготувати? Се така велика відповідальність! Мій дорогий Седрусь!“
Пан Гевішем закашляв знов. Не був він надто чутливої вдачі, а одначе старе його серце зворушилося, коли зустрів зір молодої жінки, повний певного неспокою.
„Коли судити з розмови, якою вшанував мене перед хвилиною льорд Фонтлєрой“ — сказав у кінці правник — „можете, пані, бути зовсім спокійні під тим оглядом. Се ще дитина, то певне, але здається, що подібно, як тепер, так і пізнійше, більше буде думати про инших, ніж про себе“.
В сій хвилі Седрик увійшов до сальонику.
„Бідний Михайло хорий на артеретизм, як каже Бриґіда“ — промовив хлопчик входячи. — „Се мусять бути великі болі. Нічого не може заробити і не зможуть заплатити комірного; він дуже тим журиться, а се певно побільшає його терпіння. Наколиб іще Варка, найстарша його донька, мала поряднійше убраннє, могла би піти куди шукати зарібку; щож, коли вона бідненька така обдерта, що не може людям показатися“.
Лице хлопчика посумніло, коли се говорив.
„Седрику“, — відізвалася мати — „пан Гевішем має тобі щось сказати“.
„Ґраф Дорінкорт поручив мені“… зачав правник і нараз станув збентежений. Сам не знав, як представити дитині се порученнє; поглянув отже на матір, немов взиваючи її помочи.
Пані Ерель приклякнула живо на килимі, пригорнула хлопчика до себе й почала:
„Ти вже знаєш, Седруню, що ґраф є твоїм дідунем, рідним вітцем твого татуся. Сей добрий дідуньо дуже тебе любить, бо втратив усі свої діти і лише тебе одного має на світі. Він бажає твого
