про Бриґіду, Діка, стару перекупку й инших своїх приятелів. Думав і над тим пан Гевішем, що з часом усі непомірні богацтва ґрафа зі всіми привілеями і спроможністю ділати багато доброго або злого перейдуть до сих маленьких рук і повторяв собі:
„Отсе то буде ріжниця! О, ще яка ріжниця!“
Тимчасом нове становище льорда й наслідника можного ґрафа чимраз більше припадало до смаку Седрикови. Ледви висловив яке бажаннє, в мить сповняв його старий правник, а хлопчик користав із сього з такою простотою і радістю, що нераз незмірно убавив пана Гевішема. Не надіявся певно повновласник ґрафа, які то справи доведеться йому полагоджувати в Ню-Йорку. Через довший час згадував відтак прогульку, в якій супровожав його достойність на кілька день перед виїздом до Анґлії. Наперід пішли відвідати Діка, опісля задержалися коло перекупки, що продавала яблока, а яку ввів Седрик у незмірне зачудованнє, заповідаючи їй коротко і звязко, що дістане теплу хустку, будку з дашком, зелізну піч, а крім того ще малу грошеву підмогу, що бідній жінці видалося необчислимим богацтвом.
„Бо мушу вам сказати“ — говорив хлопчик — „що виїзджу до Анґлії, де буду льордом і наслідником ґрафа. Але перед виїздом хотів би я порадити що на те ваше ломаннє в костях. Я сам ніколи не мав такого ломання і не розумію добре, що то значить, але догадуюся, що то мусить бути дуже прикрий біль; може ся тепла хустка принесе вам пані, полекшу“.
„То така добра жінка“ — говорив Седрик до правника, коли відійшли, полишаючи старушку майже непритомну з зачудовання й радости. —
